Основним результатом роботи парламентської коаліції за перші 100 днів було створення уряду і освячення його законопроектів. При цьому новій владі вдалося запустити механізм стримувань та противаг, який дає добрі результати, бо коли комуністи чи литвинівці починають гнути свою лінію, індивідуальне входження нардепів до коаліції нейтралізує будь-які спроби шантажу всередині більшості. Проте експерти застерігають, що старший партнер по коаліції, як правило, поглинає надалі своїх менших союзників.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту проблем управління імені Горшеніна Володимир Фесенко, директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала та директор GMT group Анатолій Луценко.

Володимир Фесенко: «Нинішня коаліція це скоріше декор, віртуальна реальність, яка виконує дуже обмежені функції»

Ситуація з коаліцією виглядає дуже парадоксально: створили, і більше вона не потрібна, адже важлива не робота коаліції, а факт її юридичного існування. Зрозуміло, що важливим є результат по голосуванню, проте, ви знаєте, яким чином була створена коаліція — за рахунок не лише фракцій, а і окремих депутатів. Саме це конфліктне підґрунтя і суперечливе тло створення коаліції певною мірою негативно впливає на саме її існування. Але не важливо, існує вона чи ні, головне юридичний факт коаліції, а голосування забезпечується і іншими чинниками.

Є ще одна причина того, що існування інституту коаліції є непринципово важливим. У нас-де-факто президентсько-парламентська система, а коаліція є інструментом парламентського режиму. Тому на сьогодні коаліція скоріше є певною декорацією, ніж самостійним, реально існуючим політичним інститутом.

Ще один аргумент на користь цього висновку пов’язаний з тим, що органи коаліції фактично не працюють. Навіть депутати, які входять її складу, визнають, що ні ради коаліції, ні її зібрання не відбуваються. Рішення приймаються декількома лідерами, іноді навіть за межами парламенту.

Тому висновок дуже простий, можливо, трохи парадоксальний. Зараз для Партії регіонів ця коаліція, як валіза без ручки: нести не дуже зручно, адже є проблеми з учасниками, і викинути шкода, тим більше, в неї зроблені певні внески.

В цьому сенсі коаліція буде фіговим листком для нинішнього політичного режиму, не виконуючи особливої самостійної ролі. Тому, я дуже скептично поставився до заяви пана Єханурова про заміну в коаліції комуністів на «Нашу Україну». Для регіоналів в цьому немає жодного сенсу. Проблеми з партнерами по коаліції постійно виникають, є певні тертя, конфлікти інтересів, але ні комуністи, ні Блок Литвина не хочуть з неї виходити. Їхні заяви про незгоду з тими чи іншими рішеннями є лише предметом для торгівлі.

В даному випадку ще однією проблемою є наближення місцевих виборів. Для Блоку Литвина і КПУ виникає об’єктивна потреба дистанціюватися від Партії регіонів, показати деяку обмежену опозиційність, але ніхто з них виходити з коаліції не збирається. Наприклад, коли вони не погоджуються з питанням земельної реформи, зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель і т.д. Вчорашня-позавчорашня ситуація з комуністами це засвідчила. Конфлікт, нібито, був, але він дуже швидко залагодився розв’язанням кадрових питань, в тому числі для сина Петра Миколайовича.

Я кажу про чемодан без ручки, тому що коаліція є чинником напруги для самих регіоналів. Їм це не подобається, вони не хочуть нею займатися, але змушені це робити. Мені здається, на перспективу вони будуть думати про такі зміни в виборчій системі, можливо, навіть в організації роботи парламенту, які б зняли проблему коаліції. Вони хочуть позбавитися від цього головного білю, цього гармидеру. «Наша Україна» як партнер їм також непотрібна, по-перше, з нею головного болю буде ще більше, а, по-друге, з ким там домовлятися, якщо фракції НУНС не існує як єдиного суб’єкта? Тому, я думаю, що пан Єхануров скоріше видає бажане за дійсне.

Сьогодні депутати від НУНС на чолі з паном Жванієм зробили подарунок до 100 днів коаліції, увійшовши до її складку. Якраз це свідчить про подальший розвиток ситуації навколо цієї коаліції. Вага фракції зменшується, її заміщають індивідуальними депутати, які будуть страховкою від коливань молодших партнерів по коаліції. В принципі саме за рахунок індивідуальних депутатів вони зможуть вирішувати всі інші потенційні проблеми коаліції. Потрібна буде конституційна більшість чи просто треба буде компенсувати голоси комуністів або Блоку Литвина, для цього є страховка у виглядів індивідуальних членів коаліції.

Нинішня коаліція це скоріше декор, віртуальна реальність, яка виконує дуже обмежені функції. Головну свою функцію вона виконала в березні, коли дала можливість новій владі сформувати новий політичний режим, взяти під контроль ситуацію в парламенті. А тепер вона існує просто як один з маленьких елементів нового політичного режиму.

Віталій Бала: «З точки зору ведення спільних справ, коаліція для влади є не зовсім комфортною»

Коаліція дійсно зіграла тільки одну роль, коли стала інструментом легалізації, але не зовсім легітимізації, діючою влади. Давши можливість сформувати уряд і вибудувати вертикаль влади, для нині діючої влади вона є не зовсім комфортною, з точки зору ведення якихось спільних справ. Бо, на жаль, в українській політиці не вміють домовлятися, співіснувати і співпрацювати, кожен хоче взяти все і одразу.

Я також не виключаю можливості проведення дострокових парламентських виборів для того, щоб самим сформувати більшість в парламенті, і ні з ким нічого не ділити. В цьому випадку, виникає питання: навіщо нам тоді опозиція? Тоді потрібно розробити законодавство, щоб в парламенті залишилося стільки людей, скільки зробили коаліцію, якщо є більшість. Адже нема сенсу платити гроші ще й іншим людям, з думкою яких все одно ніхто не рахується. Таким чином, ми рухаємося до досить специфічної моделі управління державою. Я б сказав, це навіть не президентсько-парламентська форма правління, бо парламент в теперішньому його стані по великому рахунку тільки виконує функцію освячення.

По великому рахунку, коаліції як такої у нас немає, є певна більшість людей, яка піднімає руки. Вони збираються як отара, і діють відповідно до того, куди пастух поведе чи пожене.

Торги навколо різних посад і владних важелів дійсно мають місце. Виходячи з існуючих тенденцій, ми будемо рухатися до можливості уникнення таких формувань в парламенті, як коаліція, для того, щоб у влади не було проблем із вирішенням тих чи інших питань.

Підсумовуючи 100 днів, з превеликим сумом можна сказати, що коаліція була тоді, коли дала можливість сформувати уряд, а зараз по великому рахунку в парламенті немає ні коаліції, ні опозиції.

Анатолій Луценко: «Ритуальна функція коаліції присутня у всіх демократичних системах і є природною для такого інституту»

Хочу вступити в дискусію з колегами. Насправді, навіть в парламентських моделях коаліції грають дуже обмежену роль. Фактично вони є політично-правовим легітиматором існування уряду, який створювався на базі коаліції. Можна привести приклад Латвії, де парламентська коаліція ще більше усунена від якоїсь практичної діяльності в законодавчому плані, тому що 90% законопроектів, які там подаються та приймаються, розроблені саме урядом. Парламентська більшість їх легітимізує, проводячи політику, яку здійснює сформований нею уряд. Така ритуальна функція присутня у всіх демократичних системах і є природною для такого інституту.

Щодо формування коаліції, то рішення Конституційного суду, на основі якого вона фактично діє, зменшило суспільну легітимацію коаліції, тому що коли існує два взаємовиключаючих та одночаснодіючих рішень КС, які не можна оскаржити, то завжди є спокуса щось переробити і діяти в межах політичної доцільності, прикриваючись суперечливим нормами. Отже, подальше функціонування коаліції як інституту давало про себе знати час від часу, коли з’являлась інформація про входження певної кількості депутатів до її складу.

Цей процес перетікання депутатів до коаліції матиме наслідком створення якихось додаткових структур в межах парламенту. Мені здається, що будуть створені структури на зразок депутатських груп, які були б комфортні для тих людей, які побачили, що опозиція нічого не може реалізувати і запропонувати. Тож таким депутатам потрібна ідеологічно комфортна організаційна структура, яка може існувати в межах регламенту. Вона буде сформована з тих, хто ввійшов до складу коаліції або займає конструктивну позицію щодо неї, демонструючи це своїм голосуванням. Така тенденція буде мати місце, і вже найближчим часом ми побачимо, як це буде реалізовано в межах парламенту.

Насправді, післявиборчі пристрасті трохи стихають, відбувається діяльність як влади, так і опозиції, яка досі роз’єднана і нічого не може запропонувати суспільству. Це насамперед і є головним чинником, який стимулює постійно броунівський рух депутатів, які хочуть та можуть щось реалізувати чи не погоджуються з таким станом речей, який є в опозиції. Вона замкнулась в межах Тіньового уряду, посилаючись на те, що за регламентом його повинні формувати лише народні депутати. Хоча я переконаний, що можна було знайти певний організаційний інструмент і сформувати нормальний опозиційний орган, який би якраз об’єднав впливових політиків всього опозиційного флангу.

Щодо участі чи неучасті комуністів у коаліції, то вони справді не комфортні, якщо уряду потрібно буде проводити так звані непопулярні кроки. Вони некомфортні в ліберально-економічній політиці. Можливо, не дійде до того, щоб вони пішли з коаліції, але судячи з намірів Партії регіонів і висловлювань Юрія Івановича Єханурова в так званій нашоукраїнській Народній самообороні зріє теза про те, щоб ідеологічно несумісних з економічними реформами комуністів якщо не витурити, то розбавити в кількісному складі. Це сценарій, прийнятний для обох сторін.

Володимир Фесенко: По-перше, зараз коаліція потрібна не стільки як формат, скільки як процеси. Тобто треба демонструвати, що вона розширюється, живе. По-друге, схоже на те, що в другій половині року у нас в тій чи іншій формі вже розпочнеться конституційний процес. Я порадив би на майбутнє, взагалі зняти питання юридичного оформлення коаліції, яке просто створює купу проблем та протиріч. Взагалі, коаліції як юридичного інституту не потрібно прописувати в Конституції. Адже коаліція — політичний інститут, не більше. Буде так: коаліцію створили фракції, вона існує, може бути навіть уряд меншості, якщо не вистачає депутатів. Тоді не буде тоді купи цих юридичних проблем із створенням коаліції, її руйнуванням і т.д.

По-третє, проявився цікавий парадокс, над яким треба думати КПУ і Блоку Литвина. В нашій коаліціях великий головний партнер в електоральному рейтинговому сенсі з’їдає молодших партнерів. Зараз впали і президентські, і партійні рейтинги КПУ та Блоку Литвина, зараз вона стоять перед сумною перспективою повторення долі Соцпартії.

Коли для коаліції і опозиції краще проводити місцеві вибори: навесні чи восени? Чи реальною є дата 31 жовтня?

Анатолій Луценко: Це абсолютно реальна дата. Спочатку грали по іншому сценарію, думаю, він був нав’язаний Литвином, коли вибори мали відбутися в березні.

З точки зору країни, вибори краще проводити в березні. Зараз є надзвичайна плутанина із строками повноважень всіх органів місцевого самоврядування, є рішення Конституційного суду, яке ще більше розбалансувало цю систему. Відповідно, вибори у березні давали б відповідь на це питання. Внесли б зміну до Конституції, яка б визначила проведення всіх виборів до місцевих органів кожні п’ять років. Але регіонали не захочуть грати в цю гру, бо їм це невигідно з точки зору електоральної ситуації. На осінь електоральний тренд ще буде зберігатися, а от після зими щодо його збереження є сумніви. Тому в позитивній для себе рейтинговій ситуації вони пішли на сценарій 31 жовтня. Саме тоді вони і будуть, єдине питання, на яке вони самі ще не знають відповіді, за якою системою.

Володимир Фесенко: Конституційними в буквальному значенні є дві дати. Перша — кінець березня поточного року для виборів міських, сільських і селищних голів, — ця дата пройшла, тобто Конституція вже порушена. А для місцевих рад — 27 березня наступного року. Компромісний варіант — кінець травня. Але в плані конституційності чи кінець травня, чи кінець жовтні — це вже непринципово.

В даті 31 жовтня насправді політична доцільність. Регіонали нарешті зрозуміли, що їм не варто тягнути з датою місцевих виборів, оскільки поки рейтингові тенденції для них виглядають достатньо позитивно. По-перше, тому що непоганою є соціально-економічна ситуація, а, по-друге, вони виглядають більш привабливо на тлі падіння довіри до опозиції. Регіонали сподіваються, що до 31 жовтня буде збережений кредит довіри, триватиме так званий медовий місяць. Восени у них рейтинги будуть падати, це неминуче, але не дуже сильно, вони все одно будуть зберігати провідні позиції у рейтингових перегонах.

А опозиція, навпаки, сподівається на тенденцію падіння рейтингів Партії регіонів протягом року, особливо після початку реформ, які завжди є болісними, і хочуть скористатися цими неоднозначними наслідками.

Є ще один аргумент, чому опозиція виступає за березень. Може виникнути тема поєднання місцевих і парламентських виборів. Насправді для регіоналів це теж проблема. Якщо вибори відбудуться 31 жовтня, а з дуже великою вірогідністю так і буде, тоді у них такий план: зараз місцеві вибори, а восени 2012 року провести парламентські і місцеві вибори одночасно. У цьому також є свій технологічний розрахунок. Вони сподіваються, що після успішного проведення Євро-2012 буде позитивне емоційне тло, яким можна буде скористатися.

Згадайте, як приймали Бюджет, як зараз бліцкрігом будуть приймати Податковий та Бюджетний кодекси. Так само, будуть прийматися закон про вибори, і це не приховується. Буде змішана система 50/50, зараз вони дискутують щодо інституту самовисування. В Блоці Литвина і навіть в Партії регіонів є чимало прихильників інституту самовисування кандидатів в депутати. Є деякі інші нюанси, але принциповими речами є змішаний характер виборчої системи і відмова від іменних блоків, що буде головною інновацією, і саме вона, а не дата, суттєво вдарить по опозиції

Чи встигнуть процедурно? Пропонується суттєво скоротити термін виборчої кампанії до двох місяців, або навіть до 50 днів. Відповідно, якщо ухвалюють в липні місяці, то все встигають.

Віталій Бала: Скорочувати виборчу кампанію… якщо ми і далі будемо рухатися в цьому напрямку, скоро виборів взагалі не буде.

З 2005 року влада робить все, що називає рішенням на основі політичної доцільності. І зараз, дискутуючи про дату проведення виборів, треба розуміти, яку б дату вони не обрали, це знову ж таки буде політична доцільність. Хоча насправді в Конституції чітко прописано проводити такого-то числа, через стільки-то років.

В соціально-економічному розвитку країни є дуже серйозні проблеми. У нас колись був дід Панас, а зараз дід Микола, який розказує, як у нас в країні все добре, і хоче, щоб ми в це вірили. Грошей немає, але вони під ці місцеві вибори почнуть виплачувати обіцяне. Можете собі уявити, що нас чекає навесні. Ця політична доцільність доведе до того, що країна не буде мати перспективи реального розвитку. Я би дуже хотів, щоб наші політики, чи люди, які себе ними вважають, трохи схаменулися. Пройшло вже більше 100 днів, але складається враження, що Янукович так і не зрозумів, що він вже Президент країни, Ющенко так і не зрозумів, що він не Президент, а Тимошенко думає, що вона ще у виборчій кампанії. Їм потрібно зрозуміти, що вибори пройшли, і треба починати діяти.

Тому, якщо говорити про політичну доцільність, «регіони» будуть проводити вибори в жовтні. Їх завдання полягає ще й в тому, щоб на цих місцевих виборах витиснути за межі активного політичного гравця Юлію Тимошенко. Тому і не буде іменних блоків, але в той же час пан Литвин повинен розуміти, що йому теж капец.

Тобто ми присутні на виставі, яка не має кінця, у якій беруть участь одні і ті ж герої. Під час антракту хтось інший одягає корону, і каже: а тепер я буду головний. І в такому дусі останні п’ять років.

Чи може із зміною виборчої системи покращитися якість місцевих рад? Чи є на це якась надія?

Віталій Бала: У мене надія є. Поки між собою сваряться основні гравці, для того, щоб ми по можливості еволюційним шляхом все-таки рухалися вперед, щоб не було соціального вибуху, адже соціально-економічна агресія суспільства наростає… Так от наше спасіння в 35–40% людей, які не ходять на вибори. В основній своїй масі ці люди самореалізувалися, досягли чогось в житті, це може бути представник середнього, дрібного бізнесу, викладач, фермер, лікар… До цього часу на вибори вони вийшли тільки раз в 2004 році.

Тут якраз важливо, яка буде можливість висування, адже якщо їх будуть прив’язувати до партії, це буде проблемою. Тільки ці люди, які самореалізувалися, здатні щось зробити.

Володимир Фесенко: Якість і ефективність місцевого самоврядування залежить не тільки від виборів, чи складу депутатського корпусу. Перш за все, вона залежить від рівня і обсягів повноважень місцевого самоврядування. Схоже на те, що восени нас чекає початок реформ місцевого самоврядування. Інша річ, які будуть масштаби і зміст. Парадокс в тому, що судячи з розмов з регіоналами, вони ще самі не вирішили, яку реформу місцевого самоврядування проводити. Відкритими є дуже багато питань, я вже не кажу про фінансування.

Відмова від блоків б’є не тільки по опозиції, а й по інтересам регіональних еліт, які вже готувалися до виборів і розкручували бренди місцевих блоків. Була технологія: є громадська організація, бренд якої вже розкручений, зокрема, під місцевого популярного лідера, а потім все це оформлюється як виборчий блок. Зараз цього зробити неможливо. Питання ребрендінгу на місцевому рівні стоятиме не тільки перед Тимошенко, чи Литвином, а і перед багатьма місцевими лідерами.

Анатолій Луценко: Якість місцевого самоврядування відсотків на 90 зав’язана на адміністративно-територіальній системі. У нас від місцевого самоврядування одна тільки назва, хоча ми в 1999 році і ратифікували хартію місцевого самоврядування, вона у нас не діє. Зараз бюджетний кодекс заводять і говорять, що місцеві ради уповноважені… Насправді для того, щоб давати фінанси, треба спочатку зробити структурно місцеве самоврядування, бо інакше буде: «как вы, друзья, не садитесь, все равно в музыканты не годитесь».

Віталій Бала: Проблема для влади в тому, що на певних територіях може бути тихий саботаж середнього рівня чиновників під час проведення виборів, коли вони захочуть задіяти так званий адміністративний ресурс. А адміністративний ресурс — це реальна влада на конкретних територіях, і не обов’язково призначений голова районної державної адміністрації справді має там реальну владу.

Влада занадто швидко йде. Путін чотири роки будував цю систему влади, а вони хочуть за чотири місяці. Так не буває.

Галина Каплюк, Альона Блохтур

Главком