16.05.2011 | Домінік Стросс-Кан може (або міг) увійти в історію як директор МВФ, який зі свого директорського крісла пересів у президентське, французьке. На ниві іміджевої боротьби мсьє Стросс-Кан уже здійснив вагомі завоювання: займаючи крісло директора інституції, яка у всьому світі виставляє урядам країн-кредиторів жорсткі антисоціальні вимоги, на наступних президентських виборах мав балотуватися від соціалістів, які у за європейською, а тим більше — французькою шкалою ідеологічних цінностей традиційно стоять на захисті соцстандартів, людей найманої праці тощо.

Як випливало з відкритої інформації у ЗМІ, нинішній президент Ніколя Саркозі мав погані шанси переобратися (оцінки були різні, але відставання Саркозі фіксувала більшість оглядачів). До речі, сам Стросс-Кан чи не усю публічну кар’єру у Франції був відомий своєю активністю на «жіночому фронті». І, до речі, — це йому загалом допомагало з рейтинговими показниками, принаймні, аж ніяк не шкодило.

І ось тепер ця «голлівудська» історія з переслідуваннями 32 річної покоївки пуерто-ріканського походження «світить» директору МВФ ув’язненням — і тільки в цьому сегменті — загрожує обранню на посаду президента Франції. Тому що важко собі уявити, що французький електорат, який закривав до цього часу очі на його «подвиги», болісно відреагує на флірт з «покоївкою». Тим більше, що французька іміджева традиція не виключає, а тим більше не забороняє, існування в президентів та політиків «особистого життя» — згадаймо Франсуа Міттерана.

У мене особисто жвавість американських правоохоронців відносно директора МВФ викликала певні запитання, до речі як і в багатьох більш поінформованих оглядачів. Але інше питання: «Кому це було вигідно?»- залишається без однозначної відповіді.

1 варіант: боротьба за крісло директора МВФ. Тоді майданчик вибраний чудово — американська («пуританська» якщо завгодно) іміджева традиція «походеньок» політиків не любить (згадаймо Клінтона). Плюс додаймо сюди — прецедентне право і «підкуту» десятилітніми процесами над політиками Феміду.

2 варіант: Пряма вигода для Саркозі, адже його шанси на перемогу зростають. Але, це у випадку, якщо Стросс-Кана дійсно засудять. А якщо ні? Тоді — він навряд чи втратить підтримку свого електорату (чому — читайте вище), зате буде багато підозр на команду Саркозі за інцидент у Нью-Йорку і, очевидно, програшний тренд навряд чи можна буде переломити.

3 варіант, він випливає з другого: Гра піарщиків самого Стросс-Кана. Що в нинішньому цинічному інформаційному просторі не можна виключати.

4 варіант: помста керівництва якоїсь країни за жорстку або непоступливу позицію по траншам. Найменш вірогідний, але…

Думаю, що в системі дії тотального інформаційного простору, для таких «івентів» навряд чи є інше пояснення, ніж PR. Адже головна «гра» йде за глобальну громадську думку і ставки у ній дуже високі. Бо, погодьтеся, навіщо було Усамі Бін Ладену організовувати 11 вересня? Щоб це показували по ТБ? Навіщо було вбивати його «морським котикам»? Так само — щоб показувати по ТБ.

Блог Анатолія Луценка на «Українській правді»