Але перші кроки влади свідчать – політична практика не наповнилася новими ідеями та діями. Для «регіоналів» зараз настають важкі часи – перевірка «мідними трубами». Партія регіонів повторює чимало помилок своїх електоральних супротивників – НУНС та БЮТ. Як ілюструє досвід української політики, випробування владою, посадами та грошима не витримала жодна з політичних сил. Спробуємо проаналізувати основні вихідні моменти перших днів «старої нової влади». Події останніх днів свідчать, що «регіонали» почали ще одну, більш небезпечну гру, в якій Україна може програти. 

Почнемо з внутрішнього стану. Зараз груп та центрів впливів у «регіоналів» не менше, ніж свого часу було в середовищі «нашоукраїнського» протоблоку. Групи Фірташа-Льовочкіна, братів Клюєвих, Ахметова, Азарова; «донецькі», «луганські», «просто кучмісти», колишні «есдеки» – всі мають свої інтереси, які активно почали перетинатися вже після перших кадрових призначень. Так само всередині цих груп є люди, незадоволені лінією поведінки своїх патронів. Незважаючи на усталену думку, що справжні «донецькі» сміття з дому не виносять, найближчим часом варто очікувати ескалації прихованих конфліктів у середовищі «регіоналів». Зовнішній моноліт буде давати тріщини. Причина цього – у неприхованому та цинічному бізнес-характері українського політичного процесу.

Ця сама причина визначає і кадрову політику «біло-блакитних». Вже можна зробити попередній висновок, що Янукович повторює помилки Ющенка:

1) кадрові призначення відбуваються за принципом особистої чи корпоративної відданості. Так само як і в Ющенка – особливою ласкою користуються земляки, родичі депутатів та особисті «гвардійці».

2) задоволення амбіцій політичних союзників та відповідний розподіл посад за квотним принципом призвели до зниження загального професійного рівня нової влади. Сателіти задоволені, проте залишається незрозумілим, яким чином це відобразиться на політиці влади, яка відтепер прямо буде асоціюватися із «донецькими».

Гіпертрофована персоналізованість української політики призвела до того, що всі політичні помилки влади автоматично транслюються на її першу особу. Всі негаразди та прорахунки політики епохи Ющенка більшою мірою транслювалися саме на його персону, а не на його прем’єрів. Така сама ситуація стосується і Януковича.

3) кадрова негнучкість як наслідок принципу «переможець отримує все». Ірраціональне бажання влади, за якою йшли довгих п’ять із перервами років, переважає тверезий розрахунок. В міністерствах, незважаючи на професійні якості, звільняються керівники управлінь та департаментів.

У губернаторській «обоймі» така ж сама ситуація. Головами ОДА призначають або керівників виборчих штабів Януковича в областях (винагорода за лояльність), або перевірені «кучмівські» кадри (винагорода за лояльність зразка 2004 року). Не завжди ці люди користуються потрібним авторитетом у регіоні та мають відповідні професійні та лідерські якості. І відповідно не факт, що «варяги» зможуть вибудувати вертикаль для Федоровича.

У цій ситуації Янукович може частково повторити долю гетьмана Павла Скоропадського, який після перевороту на Всеукраїнському з’їзді хліборобів у листопаді 1918 року, не маючи власної команди, був змушений спертися на старі кадри царської адміністрації. Професіоналів, але байдужих до українського визвольного руху та спроб побудувати власну державу. Відсутність команди, відмова соціалістів увійти в уряд та невідповідність політики тогочасним реаліям призвели до поразки гетьмана.

4) відсутність наперед спланованої програми дій влади, про що неодноразово писали експерти. Доручення Януковича протягом 60 днів визначити пріоритети роботи уряду свідчить про те, що системної роботи в цьому напрямку не велося, незважаючи на кількарічне функціонування цілого (!) тіньового уряду та попередній досвід роботи прем’єром.

Відсутність стратегічного планування та реальних програм розвитку – сумна риса всіх сучасних політичних сил. В активі українського політикуму лише спроби загравання у стилі реаліті-шоу з інтелектуальним середовищем та народними масами щодо намірів написати програму разом на кшталт «Ідеальної країни» від Тимошенко. Політтехнологія, покликана створити відчуття причетності звичайної, але небайдужої людини до «великої» політики. Реальні ж програми пишуться та обговорюються невеликими групами фахівців.

5) правовий нігілізм, який має відверто цинічний характер. Крім того, це фактично стало нормою, а не винятком українського політичного життя. Як і для попередників, політична доцільність завжди переважає дух і букву закону. Відсутність правових підстав не завадила Ющенку розпустити парламент у 2007 році. Так само положення Конституції не стали перепоною для «донецьких» у формуванні коаліції «тушками» та підписанні скандального договору про пролонгацію перебування ЧФ РФ у Севастополі.

6) Віктор Федорович, як і свого часу Ющенко, розуміє необхідність бути Президентом для всієї країни. Але, як і Віктор Андрійович, нічого для цього не робить. Усе, що може стосуватися побудови єдиного національного поля, через один крок впирається у вічні теми інформаційно-побутових протистоянь. Хоча останні події свідчать, що в даному випадку конкретна економічна вигода для кількох фінансово-промислових груп перевищила стратегічні інтереси країни.

Певною «родзинкою» нової влади є застосування відволікаючих технологій. Освітньо-історична діяльність Табачника, дебати навколо двомовності, виставка Колєсніченка з відверто пропольськими фотографіями про «волинську» різанину, намір комуністів встановити пам’ятник Сталіну в Запоріжжі, а зараз і питання Чорноморського флоту – все це захоплює активну частину суспільства і відволікає від проблем дійсно актуальних.

Однак, як і в кожному процесі, можна виокремити серед кроків нової влади і деякі позитиви:.

1) Відсторонюючись від оцінки персоналій, можна сказати, що почав працювати своєрідний соціальний ліфт для еліт Півдня та Сходу країни – посади на всеукраїнському рівні отримали представники з цих областей. Хоча загальна проблема закритості еліти та відсутності відкритих соціальних сходів залишається актуальною для всіх політичних акторів.

2) Рівень виконавчої дисципліни по всій владній вертикалі очікувано буде вищим, аніж за часів «помаранчевих урядів».

3) Відбувається «збирання земель» через відновлення чіткої вертикалі «центр - регіони», зруйнованої подвійним підпорядкуванням губернаторів Кабміну і Президенту після конституційної реформи 2005 року. Але все одно це не вирішить проблем. Обставини і час вимагають кардинальної зміни моделі самоврядування – потрібно провести адміністративну реформу, делегувавши більші повноваження і ресурси на місця.

4) Влада таки нарешті взялася за підготовку до проведення в країні Євро-2012. Не в останню чергу, це відбувається внаслідок любові «донецьких» до спорту мільйонів. Складається враження, що в цьому випадку проведення чемпіонату на належному рівні стало для Ахметова і Колеснікова справою честі. При цьому, звісно, не виключається застосування сприятливих схем для призначення Кабміном «правильних» підрядників і виділення на це значних бюджетних коштів.

По суті, «регіонали» вибудовують систему влади з єдиним центром прийняття рішень – Президентом. Повертається ідеал державного управління для «донецьких» – модель епохи пізнього Кучми та раннього Ющенка. Зараз у «біло-блакитних», незважаючи на всі суперечливі моменти, є унікальний шанс для реалізації власної політики – вони отримали повноту влади в чотирикутнику: президент-уряд-парламент-судова система. Рішення Конституційного суду про легітимність коаліції свідчить, що з суддями КС досягнуто повне взаєморозуміння. Опозиція роздрібнена і не представляє єдиної сили. Політична воля та відповідні ресурси зробили свою справу.

Якщо Партія регіонів вчасно зорієнтується і «продавить» необхідне рішення, то має шанси покращити свої позиції на місцевих виборах восени цього року. Час для цього оптимальний: опоненти розгублені та не відновилися після витратних президентських виборів (БЮТ), або ще не готові організаційно («Сильна Україна» Тігіпка та «Фронт змін» Яценюка), або на стадії вмирання та соціологічної похибки (КПУ, Блок Литвина, НУНС). Окрім того, є позитивні прогнози на деяке зростання економіки, рекордний врожай буде зібрано, а непередбачувана зима ще не почнеться.

Констатуємо факт, що зараз в руках Януковича – потужний механізм, який дозволятиме проводити реформи, на які так давно чекає країна. Питання – чи піде він на це. Перші серйозні завдання для будь-якої влади вже давно відомі. Серед них: проведення комплексної адміністративної реформи, скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та забезпечення фінансування Збройних сил на рівні 3-5% ВВП.

В економічній сфері перед новою владою стоїть надзвичайно складне завдання. З одного боку, потрібна загальна дерегуляція економіки та послаблення податкового тиску на бізнес, а з іншого – необхідно чітко спланувати кроки по виходу з кризи та забезпечити їх виконання. Зусилля нової влади в економіці можуть спрацювати, оскільки апологети планової економіки присутні в уряді в достатній кількості. А в кризові часи саме чітке планування та розподіл ресурсів і зусиль суспільства набуває особливого значення. Якщо звісно вдасться подолати «азаровщину» та правильно оцінити власні сили. А черговий транш від МВФ буде витрачений не на сумнівні соціальні подачки, а на реалізацію інфраструктурних проектів.

Завдання максимальної диверсифікації енергетичних ресурсів, якого вимагає саме логіка існування незалежної держави, відкладено на користь Росії. Так чи інакше, Янукович за крок від отримання дешевшого газу з Росії. Більш точні висновки про умови нового «шлюбного контракту» можна буде зробити після оприлюднення офіційних документів. Єдине питання – чи довго триватиме цей «медовий місяць» стосунків із Росією. А для більш масового та ефективного запровадження «зелених» та енергозберігаючих технологій потрібно буде подолати потужне лобі газових посередників та обленерго.

Візит Президента України в Казахстан показав, що і на зовнішньополітичному полі нова влада може побудувати прагматичні відносини. Основне завдання для неї – вихід з безперспективної дихотомії «НАТО – не НАТО», «Європа – Росія». Тут є всі шанси активно зайнятися тим, про що говорили вже багато років – просуванням українських товарів і послуг на світових ринках, особливо країн Азії, Африки та Південної Америки. Якщо, звичайно, зусилля влади будуть гнучкими та адекватними існуючим викликам.

Схоже, що посилюється небезпечна тенденція – для нової влади особиста вигода та тактичні інтереси переважають над інтересами країни. І хоча останні рішення Януковича мають ще пройти «обкатку» в парламенті та суспільстві, стало зрозуміло, що у гонитві за власними бізнес-дивідендами «регіонали» можуть спокійно прийняти нав’язану ззовні гру світових політичних акторів. Відповідно, власне українські інтереси будуть в такому випадку не на першому місці.

Зараз нова влада перебуває на історичному роздоріжжі. При всіх емоціях останніх днів, Рубікон, насправді, не ще перейдено. Від того, який напрям вона обере, залежить її майбутнє та майбутнє великої європейської країни, яка перебуває в цивілізаційному шпагаті. Уряд Януковича (саме так його можна називати) при всьому скепсисі українських патріотів поки що має реальні шанси на успіх. Звісно ж, якщо «регіонали» зможуть успішно пройти випробування «мідними трубами», вибудувати адекватну та вигідну систему відносин із Росією і переконати в цьому українське суспільство.

Усі інструменти в їхніх руках, хоча виклик перед владою дуже серйозний – масштабна інфраструктурна модернізація країни. Якщо вона її дійсно розпочне, і населення відчує реальні наслідки – «регіонали» матимуть шанс залишитися при владі. Але якщо Віктор Федорович на чолі «нових перспективних сил» продовжуватиме негнучкі та непродумані дії, які будуть посилювати прірву між народом і елітою, сходом і заходом, «законсервує» економічний розвиток – він може повторити долю останнього гетьмана…

Антон Даниленко, політолог, заступник директора компанії GMT group

Главред